
Верхрата - місце памʼяті, пам’яті, що не лежить у камені, вона живе в повітрі, витає з-поміж нас живих.
Вона шелестить у травах, мов тихий шепіт імен, які не можна забути. Тут, на цій землі, спочивають українці, які загинули лише за те, що були українцями.
У Верхраті могили — це відкриті рани історії. Це мовчазні свідки того, як у вирі ХХ століття українці знову виборювали право бути.
Наша зброя - пам’ять. Поки ми пам’ятаємо — вони живі. Поки ми називаємо їхні імена — їх не перемогли. Поки ми боремось — їхня жертва не марна.






